Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року Справа № 914/2057/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Поляк О.І., Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"на постановувід 06.12.2016 Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 914/2057/16Господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Петрус"простягнення 73189,79грнв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Слюсар С.В. (дов. №2-106д від 08.12.2016) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.10.2016 (суддя Трускавецький В.П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (головуючий суддя - Малех І.Б., судді - Давид Л.Л., Плотніцький Б.Д.) в справі №914/2057/16 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус" на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" 23501,31грн штрафу, 442,48грн відшкодування витрат на оплату судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати судові акти в справі в частині відмови в позові та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 49688,48грн пені, посилаючись на порушення судами приписів ч.1 ст.193, ч.1 ст.216, ч.ч.1, 4 ст.230, ст.231 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.ст.525, 526, ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, суд дійшов до висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково з огляду на таке.

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус" про стягнення 73189,79грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення умов договору поставки №УГВ11117/11-15 від 10.06.2015 не виконав у повному обсязі зобов'язань з поставки товару, внаслідок чого відповідачу нараховано 23501,31грн штрафу та 49688,48грн пені.

Судами встановлено таке.

Між сторонами у справі був укладений договір поставки №11117/11-15 від 10.06.2015 (далі - Договір). За умовами Договору постачальник (відповідач у справі) зобов'язується поставити покупцеві (позивачу у справі) товар, зазначений у специфікації (надалі - товар), що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити товар.

Сторонами погоджувались зміни у Додаткових угодах №№1, 2, 3, 4 до Договору.

Обсяг кожної окремої партії товару визначається в рознарядках покупця. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (пункти 5.2., 5.3. Договору).

Згідно із Специфікації №1 від 17.08.2015 до Договору відповідач повинен був поставити позивачу паливозаправник ТЗА-7, на шасі автомобіля МАЗ-5334 (500), конверсійний (кількість 2 штуки, загальна вартість 671466,00грн) та паливозаправник ТЗА-7, на шасі автомобіля УРАЛ-4320, конверсійний (кількість 2 штуки загальна вартість 846600,00грн). Строк поставки, згідно з умовами Додаткової угоди №4 до Договору, до 29.02.2016.

Із листів відповідача від 10.06.2015 №10/06 та №11/06 вбачається готовність здійснювати поставку паливозаправників та прийняття уповноваженим представником рознарядок на поставку МТР №11/1-1903 від 10.06.2015, №11/1-1904 від 10.06.2015, №11/1-1905 від 10.06.2015 за умовами Договору в загальній кількості 4 штуки.

Відповідачем також отримано рознарядки на поставку МТР №11/1-2318 від 18.08.2015, №11/1-2319 від 18.08.2015, №11/1-2320 від 18.08.2015 за умовами Договору в загальній кількості 4 штуки, в яких приведено у відповідність замовлення до умов Специфікації №1 від 17.08.2015.

На виконання умов Договору відповідачем передано, а позивачем прийнято товар, про що свідчать акти приймання-передачі:

- акт №1 від 12.11.2015 - передано паливозаправник ТАЗ-7, на шасі автомобіля УРАЛ-4320, конверсійний, сума без ПДВ 352750,00грн,

- акт №2 від 08.12.2015 - передано паливозаправник ТАЗ-7, на шасі автомобіля УРАЛ-4320, конверсійний, сума без ПДВ 352750,00грн,

- акт №3 від 21.12.2015 - передано паливозаправник ТАЗ-7, на шасі автомобіля МАЗ-5334, конверсійний, сума без ПДВ 279777,50грн.

Доказів належного виконання умов Договору, а саме: поставки паливозаправника ТЗА-7, на шасі автомобіля МАЗ-5334 (500), конверсійний, кількість 1 штука, вартістю 335733,00грн відповідачем, станом на день прийняття рішення судом першої інстанції, не подано.

Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції, встановивши факт неналежного виконання зобов'язань відповідачем, стягнули з останнього на користь позивача 23501,31грн штрафу. В частині стягнення 49688,00грн пені, суди, зазначивши, що: - прострочене зобов'язання відповідача не є грошовим, тому за його порушення не може бути застосовано такий вид відповідальності як стягнення пені; - відсутня сукупність умов для застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції, передбаченої ч.2 ст.231 ГК України, в позові відмовили.

Суд вважає відповідні висновки судів безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст.611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Факт порушення відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки позивачу товару вартістю 335733,00грн встановлено достеменно, і сторонами не заперечується, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, зокрема, встановленої договором.

Відповідно до пункту 7.11. Договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строк, зазначений у специфікації до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Положення пункту 7.11. Договору не визнано недійсним і не є нікчемним в силу прямої вказівки закону.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення пені, нарахованої саме на підставі п.7.11. Договору, а не на підставі положень Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" або абзацу 3 ч.2 ст.231 ГК України, та не посилався на приписи ст.549 ЦК України, якою дійсно унормовано нарахування пені саме за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Втім, чинне законодавство не містить заборони сторонам на власний розсуд встановлювати у договорі певний вид відповідальності за порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань.

Так, ст.199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.ч.1, 4 ст.231 ЦК України).

Отже, сторонами було унормовано у п.7.11. Договору розмір такої штрафної санкції як пеня у відсотковому відношенні від вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, по аналогії з тим, як унормовано в законі (ч.2 ст.231 ГК України) визначення розміру штрафних санкцій, зокрема, пені, у разі якщо порушено зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, що узгоджується з вищенаведеними положеннями законодавства, а також з положеннями законодавства про свободу договору (ст.267 ЦК України).

Розглянувши спір, суди зазначені вимоги законів не врахували та усупереч вимогам ст.ст.43, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема: - не встановили період прострочення відповідачем виконання зобов'язання з поставки позивачу паливозаправника ТЗА-7 на шасі автомобіля МАЗ-5334 (500), конверсійний, кількість 1 штука, вартістю 335733,00грн; - не перевірили здійсненого позивачем розрахунку пені, оскільки помилково виходили із відсутності у нього права такої вимоги.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ч.1 ст.43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності в частині позовних вимог про стягнення пені, що відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі в цій частині та направлення справи в частині стягнення пені на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі №914/2057/16 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 49688,48грн і в цій частині вимог справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 залишити без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді О.Поляк

О.Яценко